Ко жен ща стя за зна ти б хо тів,
Ті льки до ля сво є всім про ро чить.
А ле я сво є ща стя зу стрів...
Бі льше з ним ро злу ча тись не хо чу.

Ко жне сло во тво є ло влю,
Бо я ма ю чим до ро жи ти.
Бо же, як я те бе лю блю!
Я без те бе не змо жу жи ти.

Ко жне сло во тво є ло влю,
Бо я ма ю чим до ро жи ти.
Бо же, як я те бе лю блю!
А без те бе на ві що жи ти?

Як ти ні жність да ру єш сво ю,
То ні чо го не чу ю й не ба чу.
Я з тво ї ми ву ста ми смі юсь,
І з о чи ма тво ї ми я пла чу.

Ко жне сло во тво є ло влю,
Бо я ма ю чим до ро жи ти.
Бо же, як я те бе лю блю!
Я без те бе не змо жу жи ти.

Ко жне сло во тво є ло влю,
Бо я ма ю чим до ро жи ти.
Бо же, як я те бе лю блю!
А без те бе на ві що жи ти?

Хтось шу ка є на сві ті ска рби,
А хтось і сти ну за вжди шу ка є.
Зна є і сти ну той, хто лю бив.
Над лю бов в сві ті ска рбу не ма є.

Ко жне сло во тво є ло влю,
Бо я ма ю чим до ро жи ти.
Бо же, як я те бе лю блю!
Я без те бе не змо жу жи ти.

Ко жне сло во тво є ло влю,
Бо я ма ю чим до ро жи ти.
Бо же, як я те бе лю блю!
А без те бе на ві що жи ти?