Біля хати Василини затоптали трави,

Чого стоїш, вербонько, над водою?

Гупає в грудях малий барабан,

Ой, несе весна відерця дві душі та й повні.

До лиця вишиванка, тобі до лиця.

Падав безжалісно град, била блискавиця.

Не питай мене, де зірки в очах,

Тече вода, тече бистра, а куди – не знає.

Небо і сині гори, перші вечірні зорі,

Я пам’ятаю час, коли лиш починався світ.